. Як виникла держава антів і які риси її характеризують?

Свідчення візантійських, готських, латинських та арабських авторів VI-VII ст. про антів - перші незаперечні історичні згадки про слов'янські племена на східноєвропейській рівнині. Як повідомляли тогочасні історики, (візантійський - Прокопій Кесарійський, готський - Йордан та ін.), анти являли собою частину слов'ян-венедів. Перша згадка про них у писемних джерелах датована 375, остання - 602 р. н. е. Мовою антів, на думку лінгвістів, була слов'янська. Імена во-ждів (Бож, Мезамир, Лаврит та ін.) теж звучать як слов'янські. Культура, звичаї та норми їхнього суспільного укладу мали також чітко виражене слов'янське забарвлення. Релігійні уявлення були такими ж язичницькими, як згодом і поганська віра східних слов'ян.

Як свідчать писемні та археологічні джерела, анти жили невеликими поселеннями на бере-гах річок та озер, займалися скотарством та хліборобством. Вони мали військові укріплення не в кожному селі, а спільні - для кількох поселень. На думку вчених, в антів на зміну родовій общині прийшла нова, територіальна сільська община, в якій поступово виділилися окремі заможні сім'ї, що володіли певною власністю. Ця новонароджена племінна верхівка була досить різнорідною. До неї входили передовсім вожді племен. Зарубіжні історики називають їх королями, старійшинами, "вельможами". Вони виділялися з основної маси населення своїм майновим становищем, збага-чуючись за рахунок привласнення продуктів праці членів общини у вигляді данини. За свідчення-ми візантійських істориків, у антів значного розвитку набуло рабство, яке поряд із збиранням да-нини було початковою формою експлуатації в процесі становлення класового суспільства.

Суспільний і політичний лад антів привертав до себе пильну увагу дослідників. Зокрема, Прокопій Кесарійський писав, що антами не править хтось один, а здавна управляє ними народне зібрання, і всі справи, добрі чи лихі, вони вирішують спільно (демократія). Проте в моменти зага-льної небезпеки вони обирали царя ("Rех"), авторитет якого визнавав увесь народ Такими вождя-ми антів були Бож, Мезамир, Ардагаст, Мусокій, Доброгаст та ін. Воєнна здобич, контрибуції, по-дарунки сприяли накопи-ченню багатств антських вождів, що, в свою чергу, посилювало їх війсь-кову і політичну владу. Все це прискорювало майнову та соціальну диференціацію слов'янського суспільства, сприяло формуванню в ньому класових відносин.

На думку вчених, у цеп період виникає перехідна (між докласовою і класовою формація-ми) форма управління суспільством, коли продовжували використовуватися деякі родові форми регулювання соціальних процесів, але вже в інтересах пануючого класу, що поступово зароджува-вся. Таку форму управління суспільством деякі дослідники називають військовою демократією, на стадії якої знаходилися й анти. Військова демократія містила в собі якості, властиві суспільному самоврядуванню, й водночас елементи державного ладу. В результаті посилення соціальної дифе-ренціації в союзах слов'янських племен усе більше зміцнювалася державно-правова основа, що зумовлювало поглиблення класовою поділу суспільства й утворення держави.

Варто зазначити, що оцінки істориками політичного об'єднання антів досить суперечливі. Дехто вважав його племінним союзом (В. Ключевський - "дулібський союз"), дехто - коротко-часним військовим об'єднанням, що створювалося для боротьби з ворогом (готами, аварами й ін.). Але цьому висновку суперечать слова Йордана, котрий писав, що анти мають спадкову царську владу (виходячи з цього, очевидно, й державу - Антське царство - Авт.). М. Брайчевський вва-жає, що політична організація антів нагадувала структуру державних об'єднань Західної Євро-пи (Карла Великого, бургундів, вандалів, готів) і була так само нетривкою.

2. Яку роль відіграли українські церковні братства в справі відродження національ-ної культури (16-17 ст.)?

Ще в 1530-1540-х роках українське і білоруське міщанство, бажаючи мати у своєму розпо-рядженні легальну форму для своєї організації і скористалося для цього старою братерською ор-ганікою. Сформувавши неї за зразком ремісничих цехових братств, воно в такий спосіб споконві-чну братерську організацію привело до нового життя, принесеної польським пануванням, у цих нових братствах формально залишилося небагато - опіка над братерською церквою. У дійсності життя братерства заповнила і нішу національних прав народу: особливо так було у Львові, де українське міщанство почувало над собою львівське братерство та стало головним вогнищем бо-ротьби.

У середину XVI в. тут зайняла боротьба за відновлення православної віри для Галицько-Львывській єпархії, на яку пред'являв католицький львівський архієпископ. Пізніше, у 1570 році, українські міщани Львова вступають у нову боротьбу за рівноправність. Після цього львів'ян охо-пила боротьба за календар: знов-таки у Львові, більш ніж де-небудь, уряд і католицьке духівницт-во силкувався примусити православних, щоб вони разом з католиками прийняли новий виправле-ний календар. Православні вважали це замахом на своє церковне і національне життя і стояли на тім, що поки вони добровільно не приймуть нового календаря, ніхто не може них примусити до цього. Цей інцидент сильно захопив українське населення; доходило до насильств із боку католи-цьких поміщиків, духівництва й уряду, до сутичок, арештів, покарань, але зрештою українське су-спільство відстояло свою точку зору й у такий спосіб домоглося визнання своєї автономії в питан-нях своєї культури.

Коли в українському суспільстві почала поширюватися свідомість необхідності національ-ної культурної і просвітньої роботи для захисту і підйому національного життя, ці ідеї захоплюють також і львівські братства. З їхнього середовища виступають найбільш гарячі захисники освіти, школи, літературної роботи і насамперед української школи, - школи, як єдиного порятунку від національної загибелі. Вони доводили, що недостатньо піклуватися про церкві: церква без освіти, а значить без школи - неспроможна. І в цьому напрямку починається оживлена діяльність серед львівського суспільства.

Вже в 1570-х роках звернувся до сприяння львівського братерства Іван Федоров. Але брат-чики зайняті будівлею нової братерської церкви замість згорілої, не могли зробити йому скільки-небудь значної матеріальної допомоги. Друкарня, що Федоров все-таки обладнав за допомогою тутешнього духівництва і міщан, незабаром очутилася в за

работа не полностью