|
Слабкість центральної влади - характерна особливість феодальної монархії в Німеччині. Імператорам лише на короткий час вдавалося підкоряти собі князівства, приборкувати світських і духовних феодалів. Навіть у власних володіннях німецькі імператори були обмежені у діях, залежні від папи римського і від усієї знаті.
До початку ХІІІ ст. королівська (імператорська) влада була ще значною. Управління будувалось за двірцево-вотчинною системою. Владу на місцях здійснювали графи. З часом вони привласнили собі спадкоємні права. Посилення влади герцогів, графів та єпископів привело до децентралізації держави.
Феодальна роздробленість Німеччини була закріплена Золотою буллою 1356 р., яка була видана імператором Карлом V (королем Чехії). Згідно з положенням Золотої булли папу римського було усунуто від виборів німецьких імператорів, визнавалась повна політична самостійність курфюрстів, до того ж вони одержали, так звану, регалію - виключне право видобутку дорогоцінних металів і чеканки монети. У буллі було врегульовано порядок обрання імператора. Право його обрання було визнано за трьома духовними курфюрстами (Майнцським, Кельнським і Трірським) та чотирма (Богемія, Пфальц, Саксен Вютенберг і Бранденбург) світсь-кими землями.
"Золота булла" узаконила приватні війни, крім війни васалів проти сеньйорів. Нею було заборонено союзи міст. Рішення всіх важливих справ імперії передавалось колегії курфюрстів, яка повинна була скликатись щорічно.
|
На уровень вверх
Купить