Вступ………………………………………………………………………….2

1. Важливість законів Ньютона……………………………………………4

2. Перший закон Ньютона (закон інерції)………………………………....4

3. Другий закон Ньютона: базовий закон динаміки………………………5

4. Третій закон Ньютона: закон дії та протидії……………………………6

5. Закон руху в релятивістській фізиці…………………………………….6

6. Сили при яких ломаються кістки при стрибках. Закони гальмування при падінні………………………………………………………………….….7

Висновок……………………………………………………………………...11

Список літератури…………………………………………………………...13

Природознавство другої половини XVII - першої третини XVIII ст. створило картину будови світу і ця картина була історично більш високою, ніж погляди попереднього періоду. Це стосується насамперед системи І. Ньютона. Завдяки механіці І. Ньютона картина світу стала вірогіднішою. Вона, однозначно узагальнюючи перевірені експериментом емпіричні знання, втратила наочну форму і базувалася на точних кількісних співвідношеннях. Це була механічна картина світу. Нерухомість природи в ній була пов'язана з методом і стилем ньютоніанства.

Найяскравішою постаттю, що уособлює природознавство XVII ст., цілком справедливо вважається англійський фізик і математик Ісаак Ньютон (1643-1727), який заклав теоретичні основи механіки і астрономії, зробив неабиякий внесок у оптику, започаткував новий напрямок математичних досліджень. У 1687 р. Ньютон опублікував свою видатну працю "Математичні начала натуральної філософії".

І. Ньютон дав природознавству теоретичні конкретно-наукові знання у вигляді трьох фундаментальних законів руху (механіки): закону інерції, закону пропорційності сили прискорення та закону рівності дії протидії. Теоретичне збагачення механіки (фізики) відбулося також за рахунок аналізу та визначенню основних понять: маси, сили, простору, часу, кількості руху тощо. Поняття "маса" та "сила" стають основою механіки І. Ньютона. Він першим розглядав масу як міру інертності й водночас як об'єкт притягання. У другому законі динаміки І. Ньютон упроваджує поняття про кількість руху як векторну величину, що дорівнює добутку маси тіла на його швидкість. У цьому законі було вперше встановлено зв'язок між масою тіла, його прискоренням та силою, що діє на тіло, і дано спосіб визначення маси тіла. Окрім того, це співвідношення було виражено в математичній формі. Це головне рівняння динаміки дало змогу як самому І. Ньютону, так і його послідовникам успішно розв'язати цілий ряд нових важливих задач, у тому числі й тих, що стосувалися руху небесних тіл.

Сформулювавши закон всесвітнього тяжіння, І. Ньютон зробив непереоціненний внесок у науку, хоча від пояснення причин та походження цього явища він відмовився.

1. Геворкян Р.Г. Шепель В.В. Курс общей физики: Учеб. пособие для ВУЗов. Изд. 3-е, перераб. М.: Высш. школа, 1992.-598с

2. Сивухин Д.В. Общий курс физики. Механика. 2-е изд. исправ. М.: Наука, 2000.-519с.

3. Трофимова Т.И. Курс физики М.: Высш. школа, 1985.-432с. с илл.

4. Федорченко А.М. Теоретична механіка. - Київ: Вища школа. 2003, 516 с.

Примечаний нет.